Війна Росії проти України входить у нову фазу, в якій час уперше за тривалий період може перестати працювати на Кремль. Українські війська не лише зберегли обороноздатність, а й дедалі активніше тиснуть на слабкі місця противника, тоді як російський наступ сповільнюється, армія зазнає значних втрат, а далекобійні удари по нафтопереробній та логістичній інфраструктурі створюють проблеми вже глибоко всередині РФ.
Таку оцінку наводить The Wall Street Journal, аналізуючи зміни на фронті, розвиток української дронової кампанії та дедалі складніше стратегічне становище російського правителя Володимира Путіна.
Водночас видання застерігає: нинішня ситуація ще не означає близької поразки Росії або автоматичного завершення війни. Москва зберігає значні ресурси, продовжує наступальні операції та має серйозну перевагу в балістичних ракетах. Сам Путін не демонструє готовності відмовлятися від максималістських вимог.
Час більше не є безумовним союзником Кремля
Протягом чотирьох років російське керівництво будувало стратегію на припущенні, що РФ здатна довше за Україну витримувати війну на виснаження. Кремль розраховував на більші людські резерви, потужнішу промисловість, поступове скорочення західної допомоги та втому українського суспільства.
Однак Україна не зазнала очікуваного Москвою військового краху. Навпаки, вона створила масштабну індустрію безпілотників, адаптувала оборону та отримала можливість уражати об’єкти за тисячі кілометрів від кордону.
Одним із найпоказовіших став удар по Омському нафтопереробному заводу — найбільшому НПЗ Росії, розташованому приблизно за 2700 кілометрів від контрольованої Україною території. Після атаки підприємство зупинило перероблення нафти, що посилило дефіцит пального в РФ.
Українські дрони також атакували НПЗ у Саратові, Татарстані, Самарській області, портову інфраструктуру, трубопровідні станції та танкери в Азовському морі. Reuters повідомляв про одночасне ураження трьох російських НПЗ, танкерів і насосних станцій у межах однієї масштабної операції.
Удари по нафті створили фізичний дефіцит пального
Наслідки української кампанії вже не обмежуються тимчасовими пожежами на підприємствах. За оцінками, які наводила The Wall Street Journal, станом на 20 червня близько 28% російських нафтопереробних потужностей не працювали.
Експерти наголошували, що йдеться вже не лише про логістичні труднощі або дисбаланс між регіонами, а про фізичну нестачу бензину та дизельного пального.
У низці регіонів Росії виникли черги на автозаправках, зросли ціни, а влада була змушена обмежити експорт дизеля та збільшувати імпорт. Зупинка Омського НПЗ, який є одним із головних виробників бензину в країні, лише поглибила кризу.
Особливо складною стала ситуація в окупованому Криму, де українські удари по підстанціях, енергомосту та морській логістиці спричинили перебої зі світлом і пальним.
У липні Україна також суттєво посилила атаки на судноплавство в Азовському морі. За повідомленнями західних медіа, удари по десятках танкерів, поромів та інших суден змусили Росію обмежувати рух на важливих морських маршрутах.
Величезна територія Росії стала її слабкістю
Розмір Росії протягом століть вважався її стратегічною перевагою. Проте в умовах масового застосування далекобійних безпілотників ця перевага починає працювати проти Кремля.
Москва змушена захищати сотні нафтопереробних заводів, складів, портів, військових аеродромів, підстанцій, трубопроводів і промислових підприємств на величезній території. Повністю закрити всі ці об’єкти системами ППО неможливо.
The Wall Street Journal раніше писала, що українська дронова кампанія перевантажує російську протиповітряну оборону, а удари з березня могли пошкодити близько 20% нафтопереробних потужностей РФ.
Кожен комплекс ППО, який Кремль перекидає з фронту до НПЗ або стратегічного підприємства, перестає прикривати російські війська, склади та штаби на окупованих територіях.
Одночасно утримувати щільну оборону фронту й забезпечувати захист усієї території РФ стає дедалі складніше.
Російський наступ дає менше результатів
Російські війська продовжують атакувати на Донеччині та інших напрямках, однак темпи просування вже не відповідають масштабам втрат і витрачених ресурсів.
Західні розвідки оцінювали російські втрати приблизно у 35 тисяч військових щомісяця — більше, ніж Кремль здатний залучати добровольців і контрактників.
Якщо така тенденція збережеться, Путін може опинитися перед вибором: скорочувати інтенсивність наступу або проводити нову примусову мобілізацію. Другий варіант є політично небезпечним, оскільки мобілізація 2022 року викликала невдоволення та масовий виїзд росіян за кордон.
WSJ зазначає, що російська армія все ще має локальні просування, зокрема на Донеччині. Однак на відміну від попередніх періодів вона вже не рухається вперед майже по всій лінії фронту.
Українські підрозділи проводять локальні контратаки, відтісняють росіян на окремих ділянках і значно ефективніше протидіють диверсійним та штурмовим групам.
Українська армія швидше адаптується
Однією з головних змін стала здатність України швидко впроваджувати нові технології безпосередньо на полі бою.
Українські сили створили багаторівневу систему виявлення та знищення російських дронів середньої дальності. До неї входять акустичні датчики, засоби радіоелектронної боротьби, мобільні вогневі групи, розвідувальні системи та дрони-перехоплювачі.
Комерційні супутникові знімки також дедалі швидше потрапляють безпосередньо до військових, скорочуючи час між виявленням російського об’єкта та нанесенням удару. WSJ писала, що така оперативна передача розвідувальних даних робить українські атаки значно точнішими.
Українська оборонна промисловість щороку збільшує виробництво FPV-дронів, далекобійних безпілотників, морських дронів і перехоплювачів. Західні уряди почали фінансувати закупівлю безпілотників безпосередньо в українських виробників.
Зокрема, Німеччина профінансувала закупівлю 50 тисяч ударних FPV-дронів Shrike, а Велика Британія анонсувала передачу Україні ще 150 тисяч безпілотників.
Трамп змінив тон щодо України
Окрему увагу WSJ звертає на зміну ставлення президента США Дональда Трампа.
Ще у 2025 році він заявляв Зеленському, що Україна нібито не має достатніх «карт» для боротьби з Росією. Проте під час саміту НАТО в Анкарі у липні 2026 року тон розмови був значно теплішим.
За даними видання, Трампу демонстрували розвідувальні матеріали про нові українські далекобійні можливості. Масштаб і точність ударів по російській енергетичній інфраструктурі справили на нього враження.
Після зустрічі із Зеленським американський президент публічно підтримав українські далекобійні удари та заявив про готовність дозволити виробництво ракет для Patriot в Україні.
Зеленський повідомив, що домовленість щодо ліцензій уже досягнута на політичному рівні. Україна також веде переговори про спільне виробництво дронів зі Сполученими Штатами та створення окремої європейської антибалістичної системи.
Балістика залишається головною перевагою Росії
Попри стратегічні проблеми Кремля, Україна залишається надзвичайно вразливою до російських балістичних ракет.
На початку липня The Wall Street Journal повідомила, що запас ракет-перехоплювачів Patriot в України практично вичерпаний. Через це Київ та інші міста мають обмежені можливості для знищення балістичних цілей.
Зеленський назвав балістичні удари останньою серйозною перевагою Росії. За його словами, більшість інших військових завдань Україна вже здатна вирішувати самостійно, однак для перехоплення ракет «Іскандер-М» і подібних цілей потрібні Patriot та сучасні боєприпаси до них.
Президент неодноразово наголошував, що поповнення запасів ракет для Patriot є головним пріоритетом. На початку липня він визнав, що політичної волі США було б достатньо для подолання дефіциту, однак необхідних постачань поки бракує.
Без достатньої кількості перехоплювачів Росія може продовжувати завдавати значних втрат українським містам навіть у разі погіршення власної ситуації на фронті.
Путін може отримувати викривлену картину
Однією з причин, через які Кремль не змінює стратегію, може бути недостовірна інформація, яку російські генерали передають Путіну.
Аналітики припускають, що військове керівництво продовжує доповідати про нібито неминучий прорив на Донеччині та перебільшує успіхи російської армії.
Сам Путін публічно повторює максималістські вимоги: визнання окупованих територій російськими, обмеження української армії та фактичну відмову України від самостійної зовнішньої політики.
Ознак того, що він готовий погодитися на справедливе припинення вогню, наразі немає. Росія паралельно посилює удари по українських містах, підприємствах і цивільній інфраструктурі.
Поворот ще не означає перемоги
Нинішня ситуація є переломною, але результат цього повороту ще не визначений.
Росія може спробувати адаптуватися до української переваги в дронах, посилити ППО, розосередити виробництво або провести нову мобілізацію. Вона також зберігає великий ракетний арсенал, авіацію та здатність концентрувати значні сили на окремих напрямках.
Україна, зі свого боку, залежить від постачання боєприпасів для ППО, міжнародного фінансування та стабільного поповнення особового складу.
Колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний раніше застерігав, що нинішній баланс більше нагадує взаємне стримування, ніж близьку вирішальну перемогу однієї зі сторін.
Проте головна зміна вже відбулася: Кремль більше не може бути впевнений, що просте продовження війни автоматично наближатиме його до перемоги.
Російські втрати перевищують темпи поповнення, стратегічні підприємства палають за тисячі кілометрів від фронту, паливна система працює з перебоями, а Україна зберігає здатність оборонятися й розширює можливості для ударів.
Саме тому The Wall Street Journal робить висновок, що час уперше починає працювати не на Путіна. Однак російський правитель поки не демонструє наміру зупинятися — навіть якщо ціна продовження війни для його армії, економіки та власної влади стає дедалі вищою.
