26-річна німкеня Анна Елсбернд приїхала допомагати українцям у перші тижні повномасштабного вторгнення, а з початку 2023 року фактично оселилася у Краматорську. Сьогодні вона очолює міжнародну команду Universal Aid Ukraine, яка евакуює цивільних із прифронтових районів Донеччини та Дніпропетровщини. Лише за минулий рік організація вивезла з небезпечних територій близько 1200 людей — цю цифру підтверджує і сама Universal Aid Ukraine.
Історію Анни та її колеги Рікарди Фасол розповів журналіст Євген Кузьменко у великому інтерв’ю для «Цензор.НЕТ». За зовнішністю це дві молоді німкені, однак Україна для них давно перестала бути місцем короткої волонтерської поїздки. Анна проводить тут приблизно 11 місяців на рік і їде до Німеччини переважно на Різдво. Рікарда перебуває в Україні близько третини року, допомагає організації з комунікаціями та документує життя цивільних під час війни.
Анна потрапила до України майже випадково. До початку великої війни вона вже займалася допомогою біженцям у Франції та планувала туристичну поїздку до Києва. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, замість запланованої подорожі дівчина вирішила їхати до польсько-українського кордону, де на той момент утворилися величезні черги людей, які рятувалися від бойових дій.
Спочатку вона навіть не планувала перетинати кордон. Батьки просили її залишатися в Польщі. Проте вже за тиждень Анна опинилася в Україні. Як вона згадує, про це родина фактично дізналася з німецького телебачення, коли журналісти випадково помітили свою співвітчизницю серед волонтерів.
Допомога у кризових регіонах на той момент не була для неї абсолютно новою справою. До України Анна працювала з гуманітарними проєктами в інших країнах, зокрема в Кенії та Демократичній Республіці Конго. Паралельно з роботою в Україні вона завершила навчання у сфері миру, конфліктів і безпеки, а також магістерську програму з кризового та безпекового менеджменту. На офіційному сайті Universal Aid Ukraine зазначено, що вона працює в Україні від початку 2022 року і спочатку займалася логістикою гуманітарних вантажів по всій країні.
Поступово характер роботи змінився. Якщо на початку великої війни основним напрямом була доставка гуманітарної допомоги, то протягом останніх двох років команда дедалі більше зосереджується на евакуації людей із населених пунктів безпосередньо біля лінії бойових дій.
Зараз Universal Aid Ukraine працює невеликими мобільними групами. Організація повідомляє, що її основний фокус — маленькі прифронтові населені пункти, часто розташовані лише за 2–10 кілометрів від зони активних бойових дій. Команди використовують повнопривідні та броньовані автомобілі, щоб діставатися туди, куди через стан доріг або небезпеку не завжди можуть доїхати великі гуманітарні організації.
Евакуація починається задовго до моменту, коли людина сідає в автомобіль. Волонтери приїжджають у небезпечні райони, роздають інформацію, розмовляють із мешканцями та пояснюють, куди їх можуть вивезти і що буде далі. Чимало людей не погоджуються залишати домівки відразу.
Анна пояснює: для людини, яка прожила все життя в одному селі чи місті, рішення про евакуацію означає фактично відмовитися від усього знайомого і поїхати у невідомість. Тому волонтерам часто доводиться повертатися, знову говорити з мешканцями й чекати, доки вони самі будуть готові.
Для цього організація має власну евакуаційну гарячу лінію. Коли люди погоджуються виїхати, команда формує план на наступний день: визначає маршрути, враховує кількість пасажирів, їхній вік, стан здоров’я, наявність дітей чи домашніх тварин.
Далі людей забирають безпосередньо з дому та доставляють до евакуаційних або транзитних пунктів, звідки вони можуть продовжити шлях у безпечніші області України. Universal Aid Ukraine працює в цьому ланцюгу разом з іншими організаціями та державними службами. Наприклад, Base UA у своєму звіті за червень 2026 року називала Universal Aid Ukraine серед партнерів, які вивозять цивільних із найбільш небезпечних районів до Краматорська для подальшої евакуації.
Але жоден план біля фронту не можна виконати буквально. Дорогу можуть перекрити, над маршрутом з’являються російські безпілотники, починається обстріл або виникає загроза авіаційного удару. Тоді доводиться зупинятися, ховати машину, змінювати маршрут або чекати.
За словами Анни, вона вже майже не пам’ятає евакуацій без дронів поблизу. Особливо небезпечною ситуація стала через FPV-безпілотники, які можуть переслідувати транспорт на дорогах.
Ризик для команди не теоретичний. Німецька партнерська організація Humanitas in centro повідомляла, що у травні 2025 року евакуаційний автомобіль, який використовувався спільно з Universal Aid Ukraine поблизу Покровська, переслідував російський FPV-дрон. Під час спроби відірватися від нього машина потрапила у серйозну аварію та була сильно пошкоджена. Люди всередині дістали лише легкі травми.
На початку вересня 2026 року команда отримала ще один автомобіль. Національна асоціація оборонної промисловості України передала німецьким волонтерам повнопривідний Volkswagen Transporter. За повідомленням організації, машина одразу вирушила до Слов’янська та вже здійснила перший евакуаційний виїзд. Надалі її планують використовувати в районі Краматорська.
Команда Анни справді міжнародна. На власному сайті Universal Aid Ukraine зазначає, що серед її волонтерів є люди з Німеччини, Польщі, США, Канади та України. Хтось має медичну підготовку, хтось займається автомобілями й технікою, хтось — перекладом та координацією.
У групі Анни, за її розповіддю, американець Даніель відповідає за автомобіль та маршрути під час евакуацій. Полька Магда допомагає перевозити людей далі на захід. Німець Ларс займається водінням і технічними питаннями, зокрема зв’язком та обладнанням. Українки Влада та Василина працюють із місцевими адміністраціями, поліцією, партнерами та людьми, які телефонують на евакуаційну лінію.
Рікарда Фасол має іншу, але пов’язану місію. Вона займається візуальним контентом і намагається пояснювати німецькій аудиторії, що насправді означає життя під постійною загрозою російських дронів та ракет.
Вона розповідає, що сухі цифри часто не справляють враження. Можна сказати людині, що FPV-дрон здатен рухатися зі швидкістю понад 150 км/год, але без особистого досвіду важко відчути, що це означає. Саме тому вона знімає короткі відео та документальні матеріали, які показують загрозу через зрозумілі життєві ситуації.
Зараз Рікарда працює над новим документальним проєктом про повсякденне життя цивільних українців у великих містах під час війни. Її мета — показати німецьким глядачам не тільки наслідки великих атак, а й те, як війна поступово входить у щоденну рутину людей.
Анна тим часом говорить про війну через зовсім інший досвід. Волонтерам доводилося бачити загиблих цивільних на дорогах, вивозити тяжкопоранених після ударів і реагувати на ситуації, коли медичних машин для всіх потерпілих бракувало.
Одна з історій, яку вона розповіла журналісту, стосувалася евакуації родини з окупованої території Дніпропетровщини. Безпосередньо заїхати туди волонтери не могли. За словами Анни, сім’я була змушена самостійно залишати окуповану територію пішки після того, як російські військові, як стверджують члени родини, застрелили чоловіка. Серед тих, хто тікав, були літня жінка та тяжко травмована людина. Цю історію варто подавати саме як свідчення, переказане Анною, оскільки незалежного підтвердження її деталей у відкритих джерелах немає.
Особисто для Анни найважчим виявився навіть не окремий момент небезпеки, а відсутність паузи між ними. Краматорськ вона називає своїм домом. За її словами, тепер їй доводиться евакуювати вже власних сусідів і спостерігати, як місто, до якого вона прив’язалася, змінюється під тиском війни.
При цьому саме Краматорськ залишається її улюбленим місцем в Україні. Анна говорить про Донбас не лише через обстріли, дрони та евакуації. Вона згадує поля, водойми, ліси та нічне небо, а саме місто називає «чесним» — місцем, де люди, на її думку, залишаються справжніми навіть у надзвичайно важких умовах.
Серед війни волонтери знаходять і моменти, через які продовжують роботу. Для Анни це передусім зустрічі родин після евакуації. Часто родичі самі телефонують команді й просять забрати близьку людину. Коли евакуйованого привозять у безпечніше місце, команда бачить, як сім’я, яка не знала, чи зустрінеться знову, нарешті возз’єднується.
Головною проблемою організації, крім безпеки, залишаються гроші. За словами Анни, значну частину постійних витрат покривають партнерські організації та невеликі приватні пожертви. Окремі донори оплачують оренду житла чи пальне, однак підтримувати щоденні евакуації стає дедалі складніше.
Організація залежить не лише від коштів на автомобілі. Потрібні пальне, ремонт, інтернет, засоби зв’язку та безпеки, технічне обслуговування і десятки інших постійних витрат. На сайті Universal Aid Ukraine також прямо зазначено, що її евакуаційна та гуманітарна робота фінансується пожертвами.
Сама організація зареєстрована в Україні як благодійний фонд «Універсальна допомога Україні». За даними відкритого реєстру, директором фонду є Анна Елсбернд, а статус неприбуткової організації він отримав у липні 2023 року.
На запитання, чому після більш ніж чотирьох років війни вона досі залишається в Україні, Анна відповідає просто: щодня бачить людей, яким може реально допомогти. Досвід, накопичений командою за роки роботи під загрозою ракет, авіабомб та безпілотників, тепер став тим ресурсом, який дозволяє їм продовжувати евакуації там, де ціна помилки може бути людським життям.
Для Рікарди мотивація схожа. Вона говорить, що не здатна змінити всю війну, але може змінити ситуацію для конкретної родини, допомогти зібрати пожертви або пояснити людям у Німеччині, чому підтримка України залишається необхідною.
І саме з таких невеликих результатів складається масштаб роботи Universal Aid Ukraine: близько 1200 цивільних, вивезених із небезпечних районів лише за минулий рік, і щоденні нові маршрути до міст та сіл, де люди все ще чекають на можливість виїхати.
