Медіа-обслуга влади хибує усім набором ознак, характерних для рашистської бойової пропаганди. Всі ці «гнилі оселедці» (вимощування опонентів у брехні), «криві дзеркла» (приписування опонентам власних вад) тощо. Вибудовується інформаційна рамка, що формується синхронно за кількома напрямами.
По-перше, йде чітка персоналізація успіху: будь-які зовнішньополітичні чи дипломатичні результати подаються як особиста заслуга президента. Формується зв’язка «успіх = лідер».
По-друге, паралельно відбувається делегітимізація інституцій: парламент подається як хаотичний, корумпований і недієздатний, уряд — як слабкий, депутати — дискредитовані як клас. На відміну від команди Зе — не зважаючи на те, що всі «ефективні менеджери» виявились співучасниками корупційних злочинів.
Це інфо-килимкове-бомбометання по суспільству не є «білим шумом»: створюється потужний фон «система не працює».
По-третє, ці дві лінії зводяться в просту контрастну модель: «усі погані — один (умовно) хороший». У масовій свідомості це трансформується в базову формулу: хаос → герой → порядок.
Це схоже вже не просто на перманентний піар Зеленського — там окрема тема, незалежна від реальних подій:
«Зеленський завжди молодець» — це основна робота медіа-крила ОПи і підвладних ЗМІ.
Це ознаки керованого фреймінгу з підготовкою до політичного маневру.
Ймовірних цілей — кілька.
Перше — переформатування влади: або утримання контролю над парламентом у ситуації розпаду монобільшості, або підготовка до нової конфігурації більшості, або дострокові вибори. Останнє (вибори під час війни) сумнівно – але не суперечить іншим задачам. Планується як акт легітимації, коли дозволять обставини.
Друге — захист особи Зеленського від відповідальності: на тлі складної військової та економічної ситуації відповідальність переноситься на «систему» і «депутатів», тоді як президент виводиться за дужки критики як єдина ефективна фігура.
Третє — концентрація легітимності. Фактично формується теза, що єдина дієздатна інституція — це президент, а всі інші — або слабкі, або шкідливі.
Важливо: це не оборонна реакція, а наступальна інформаційна кампанія.
Наративи узгоджені, запускаються одночасно і працюють на… скажімо так, перерозподіл довіри в суспільстві.
На практиці це може бути підготовкою до трьох сценаріїв:
А) жорсткого утримання або перезборки парламентської більшості;
Б) легітимації непопулярних рішень, які потребують високого рівня персональної довіри до президента;
В) і як завершення — виборчої кампанії (при слушній нагоді) з наперед сформованим образом «єдиного ефективного лідера».
У ширшому вимірі це виглядає як поступовий і остаточний перехід від інституційної моделі до персоналістської: де інституції знецінюються, відповідальність розмивається, а довіра концентрується в одній точці: на одній ідеї про «хорошого політика».
Ключовий ризик у тому, що в разі закріплення такої моделі суспільство фактично добровільно відмовляється від механізмів контролю над владою, замінюючи їх вірою в «правильного лідера».
Це підвищує вразливість системи.
Максимальна концентрація влали в руках однієї людини — із ПОВІЛЬНОЮ легітмацією цього незаконного процесу на тлі неможливості суспільних протестів.
Це — рух не до, а ВІД Європи.
Цьому треба ПРОТИДІЯТИ.
Як?
У цій стрічці вже відповідали на це питання:
1. Робота антикорупційних інститутів, які й далі вибиватимуть табуретку з-під ніг доморощених корумпованих автократів;
2. Втома західних — у першу чергу європейських — партнерів, які ставитимуть допомогу під умову демократичних змін. Заява ЄНП останній за часом приклад, що очі партнерів поступово відкриваються.
3. Найголовніше. Дія патріотів. Повсякчас і кожен день — у соцмережах. «Ми вас бачимо». «Ви нас не обдурите». Влада, яка залежна від оплесків, реагує на громадську думку. А липень-2025 показав, що законні акції в комплексі з діями опозиції і підтримкою партнерів творять дива.
Склянка долі України поки нанівповна. Але влада дуже хоче наситити її отрутою — і залишитись біля керма за будь-яку ціну.
От тільки Україна заплатила надто багато, щоб на це погоджуватися.
+ Немає коментарів
Додайте свій